Слідче управління Державної Поліції у Станіславі листом № Р7/353/34 від 27.10.1934 р. інформує, що Роман Мирович, як бойовий референт, інструктор по стрілянині на бойових курсах ОУН, був висланий з Чехословаччини разом з Ярославом Бойдуником, Мирославом Зарським, Ярославом Барановським, Володимиром Мартинцем і М.Західним видними діячами празької групи ОУН.

 Уже 6.11.1934 р. був затриманий Державною Поліцією у Перенівці і доставлений наказом слідчого управління Державної Поліції в Станіславі, в розпорядження пана прокурора судового округу в Львові – П. Хировського.

 Слідче управління листом № Р.20/133/35 від 6.04.1935 р. повідомляє, що

названий був відправлений до місця ізоляції в Березі-Куртузькій по розпорядженню пана львівського воєводи.

 Прибув до концтабору Береза Картузька 1 квітня 1935 року. 

 Всі, котрих відправлено до табору в Березі Картузькій, одержували такий документ: „На підставі постанови 2-ї статті 1-го розділу розпорядження Президента Польської Річипосполитої з 17.6.1934 щодо осіб, які загрожують загальній безпеці, спокоєві і порядкові, заряджую притримати вас і відставити до місця відокремлення в Березі Картузькій”.

Такий документ був підписаний від імени воєводи того воєводства, де мешкав ув'язнений.

 У таборі було впроваджено сувора дисципліна жорстокого поліційного терору. Всі в'язні мусіли працювати десять годин денно під наглядом поліції, яка навмисно знущалася над ними, при чому офіційно було дозволено бити в'язнів "за найменший вияв непослуху".

Та, перебуваючи в тюрмах, українські підпільники не марнували часу: організовували навчальні курси та культурні заходи. Зокрема, активно вивчали іноземні мови, математику, філософію, поезію тощо. Під суворою забороною був спів українських пісень. Але під час святкування національних річниць організовувалися тихі "концер­­ти", виголошувалися доповіді, спогади учасників визвольних змагань. Українці знаходили час на молитву і творчість.  Оунівці в тюрмах писали чимало ідеологічних, художніх і му­­зичних творів. "44 заповіді українського націоналіста" були офор­­млені у "Вронках", а згодом вписані між рядками на сторінках підручника англійської мови Langenscheidt і так переслані "у світ". Володимир Янів у в’язниці написав збірку поезій "Сонце й грати". Дмитро Штикало написав "Танго без слів" і "Жаль" до яких Роман Мирович, студент консерваторії у Празі, написав музику, а також створив фокстрот "Маркірант". Ці та інші твори миттєво поширювалися серед українців як у тюрмах, так і на волі.

 Наведу цитату з книги Володимира Макара "Береза Картузька" (спомини    1934 -35рр): "Роман Мирович, студент консерваторії в Празі - був поетом і композитором. Його фокстрот "Маркірант" ми не раз мугикали собі під час праці в таборі:

А в Березі кожен з нас арештант

То є неабиякий маркірант:

Пів дня віз накладає,

Ще й пальцем попихає,

А що крок - то стає й кричить:

"Гей - руп!"

... Не треба думати, що всі твори, що постали в Березі, черпали свою тематику виключно з переживань вязнів у таборі. В поетичному дорібку Дмитра Штикала з часів перебування в Березі є кілька поезій, які зовсім не нагадують понурої обстановки, серед якої вони народжувалися. Таким є "Танго без слів", створене під весну 1935 року, до якого наш таборовий композитор Роман Мирович скомпонував мельодію (жалую,що не можу її передати нотами). Цитую цей вірш повністю:

Ми на провесні ранній зустрілись,

Розсміялись на гулях нам очі,

Рівно в танці серця нам забились,

Розцвіла папороть опівночі.

І сказали серця нам і очі,

Що палких слів кохання не треба!

Ми цвіт щастя знайшли опівночі

В пянкім танго, задивлені в себе.

І хоч знаєм, що щастя пролине,

Одцвіте, наче вишня весною.

Одлечу я летом журавлиним

Й не зустрінемось більше з собою,-

То в похміллі кохання і танку,

Пяні привидом казкових снів,

Протанцьовуєм ніч аж до ранку

Наше танґо чарівне без слів.

Дмитро Штикало написав у Березі ще одно танґо "Жаль", до якого рівнож Мирович доробив музику, але текст до цього танга мені не відомий. 

 Богдан Гошовський запамятав і передав мені наступне "Танго", - слова і музика Мировича:

І рано і ввечір

Невтішна, самотня

Жалібниця я сама,

Бо мого сонця, лицаря ясного

Чарівного вже нема!

Ой жалю, жалю мій!

Як будуть йти у бій

Кого ж то заквітчаю я?

А як повернуть знов,

Кому встелю любов

І молодість кому моя?

Втишити не можу

Я жалю свойого...

Ой жалю, жалю мій і т.д."

 Нажаль творчість Мировича ще не досліджена.

З Берези Картузької Мирович вибув 17 січня 1936 р.

У 1937–1938 роках стає керівником студентської ланки ОУН. Згодом у 1939 р. вояк «Карпатської Січі». 

 Ідеологічне виховання членів Карпатської Січі набуло виразно націоналістичного характеру завдяки систематичному та цілеспрямованому впливу членів ОУН. Усі січові відзнаки, прапор, уніформа, політичні плакати мали яскраво виражену оунівську символіку.

 За даними польських органів безпеки за 1939 р., на початку листопада 1938 р. на Закарпаття з метою вступу до Карпатської Січі перебралися провідні діячі ОУН: Осип Карачевський, Роман Шухевич, Роман Мирович, Володимир Щигельський, Євген Стахів, Осип Бойдуник, Іван Стебельський, Лев-Ярослав Зацний (усіх було позбавлено польського громадянства), Євген Врецьона, Осип Тюшка, Станіслав Левицький. Тоді ж в листопаді 1938 р. Військовий штаб Карпатської Січі створив розвідувальний відділ (відомий також під назвами "другий відділ", "служба безпеки", "секретний відділ"). Його керівником призначили Євгена Врецьону – "Остапа Волянського", заступниками – Романа Мировича – "Чубатого" та Євгена Кульчицького – "Гута". Кількість осіб в особовому складі відділу змінювалась залежно від обставин та етапу діяльності.

 У 1944 році Мирович Роман кур'єр ОУН та УГВР.  Загинув у бою з червоними партизанами Тіта в Югославії під час нелегального переходу кордону до Італії як кур’єр ОУН та УГВР у жовтні 1944р.

 На завершення повернімося до книги Л.Василечко з якої хочу навести цитату: "У 1992р. в газеті "Вісті Бойківщини" Ярослав Коваль опублікував дуже цікаву статтю "Зорі над хатою"- про знатних людей, які жили, а також гостювали в хаті, де він народився: легендарна Ольга Дучимінська, математик Микола Чайковський, винахідник Венедикт Стасів, художник Володимир Баляс, письменниця Ірина Вільде, письменник та пластун Гут Кульчицький, письменник та перекладач з Канади Джон Вір (Вів`юрський), знаменитий фотограф та кінорежисер Бліан Дорош, художники Роман Сельський та Микола Шимчук, письменник Василь Скуратівський та інш.."

 І серед цих імен Роман Мирович - товариш Ярослава Коваля, котрий давав йому уроки мистецтва фотографії. Мирович став знаменитим майстром фотографії. Вже у 1930-39рр. є членом Українського фотографічного товариства (УФОТО). Друкувався в журналі "Світло й тінь", котрий видавався з 1932 року і міг сміло конкурувати із західними журналами. Роман Мирович - автор багатьох знаменитих фотографій та цікавих текстів на тему художньої фотографії. В той час велику увагу приділяли мистецтву фотографії з краєзнавства та етнографії. На одній з таких виставок 3 листопада 1935р. під гаслом "Наша Батьківщина у світлині" відзначена робота Романа Мировича -

світлина "Старі пні".

 Провідною ідеєю життєвого шляху Романа Мировича була справа української державності та оборона національних інтересів, збереження і розвиток української культури, але на превеликий жаль сьогодні немаємо грунтовної біографії свого земляка.

 

 

 

                                                                                                                 Библів Л.