Традиція сакралізації простору житла сягає давнини. У XIX столітті розповсюдження хатніх образів набуло масового характеру, покуття почали з’являтися у кожній українській оселі. Ікона на покуті символізувала вікно у Царство Боже, яке є сенсом усього християнського життя. Божниця розташовувалася навпроти вхідних дверей, і той, хто заходив до хати, насамперед, вклонявся святим образам. Згідно з каноном покуть обов’язково розташовувався біля східної стіни, як і вівтар у церкві. Застільне вікно, біля якого розміщувався традиційний кут, виходило на схід. У традиційному селянському житлі покуть знаходився по діагоналі від печі. Біля нього, як правило, стояв стіл. На ікони вішали рушники, «щоб боги не були голі» (у значенні «убогі», «бідні». За образами зберігали свячену       вербу як символ духовного відродження (верба перша пробуджується від зимового сну), засушеними головками маку та пахучими травами.