В доповненні науки на "День Свободи" подаємо на сім місці цікаві уступи з Відозви (»Возванія«) Головної Руської Ради, виданої дня 23 березня 1849р. з приводу першої річниці знесення панщини на Галичині. Проповідники з пожитком використають на проповідниці ці теплі, радісні слова маніфесту наших предків. Мову Відозви дещо змінено. — Видавництво ЧСВВ.

​

День третій травня 1848 року — то день для українців (в ориґ. русинів) Галицького краю щасливий, символічно пам'ятний день, що в нім по приказу Й. В. Цісаря Фердинанда І. внесено панщизняні повинності, а Українець став свобідний від рабської залежности. Будучи передше чужою власністю, став тепер цілком свобідним чоловіком. В цім то дні віддихнула його грудь легше, а в душі зродилося почування вищої гідности, за яким він тужив багато-багато віків...
Воістину перший День світлий, день торжественний для Землі Галицької і бо окови ганебного, понижаючого підданства угнітали не тільки тих, що їх з трудом
двигали, але окови ці стіснили були й духа всього народу, не дозволяючи йому розвиватися по даним йому від Бога даруванням. Тому день освободження від

панщини — а заразом і днем нашого народного піднесення від нещасного, довголітнього завмертя.
Слава хай буде Всемогучому Богу, що дарував нам цей радісний день третього травня, що в нім — після довгої і тяжкої недолі — завітав до нас радісний промінь кращої майбутності.

Слава всім тим, що радість тую прихильними думками — з нами поділяють.
Серце кожного Українця (Русина), нехай проймає в той день радість чиста, свідомість глибокої, вічної вдячности.
Такими почуваннями, думаємо, перейняті всі Українці (Русини). А щоб це спасенне діло освободження у вічній пам'яті народу заховати, Головна Народня

Рада узнала за річ достойну і праведну, щоб день третього травня після грецького календаря, а пятнацятий після латинського календаря був назавжди днем

народнього торжества. Його треба відбути благодарною відправою та відповідним духовним поучениям .

Всечесні Українці (Русини), так міщани, як і селяни постараються в пам'ятку конституції і освободження від панщини — увіковічнити той день величавими хрестами з написом : Памятка освободження в дні З мая 1848 р., уставивши їх — після торжественного походу — на отвертім, обширнім місці, між чотирма
липами, їх слід своєчасно засадити, щоб приймилися, і щоб там росли, старанно плекані — на вічну згадку.

— Дальші слова Відозви заповідають програму торжеств, які відбуватись муть най перше у Львові, а потім в краю. Відозва взиває кожну громаду, щоб одислала на торжества у Львові хоч одного делеґата.
Також горячо проситься, щоб кожний Українець (Русин) від найстаршого до наймолодшого найменшим датком, який тільки може бути, по одному простому
ґрейцарові (сотикові) причинився до возвеличення цього дня, щоб таким чином кожний взяв участь в цім народнім ділі. Бо „тими сотиками не тільки счислимо
наше множество, але й народні почування Українців (Русинів), зміримо та вважимо нашу силу". Ці народні лепти мали складати наші предки на руки священиків, а вони найдалі до провідної неділі мали все вислати у Львів.
Ось уривки цієї щирої заохоти: Постав, ґаздо, ґрейцар твій на жертівник батьківщини і радісно пом'яни день 3-ий травня, який вчинив те, що ти сьогодні не підданий, але сам своїм паном. Виправ, тату, сина заробити той ґрейцар і постави ти на престолі батьківщини в пам'ять 3-го травня, і скажи йому, що день

цей вчинив те, що праця, яка передше була причиною пониження і гіркої недолі Українців (Русинів), стала їм нині джерелом чести й щастя. Дай, тату, дитині малій ґрейцар, хай його занесе сама до спільної збірки, щоб тямила день 3-ий травня, а при тім накажи їй, щоб Богу щиро молилася, з вдячністю , що не зазнала того всього, що було... Учи її, щоб свободи своєї уживала розумно й праведно, а коли пута підданства з неї спали, хай старається бути свобідна і
в душі від всіляких налогів, щоб показалася гідна перед світом, а праведна перед Богом...
Накінець подано програму цього святочного обходу у Львові. На торжественній Службі Божій, що її відслужив в год. 10 на площі св.Юра Митрополит Михайло Левицький, посвячено пропам'ятні хрестики, на яких з одної сторони зображено розп'ятого Спасителя, а з другої сторони напис: „З май 1848, в пам'ять наданой свободи". Запрошеним гостям і делєґатам з краю роздавано їх даром.

Також для нинішнього читача варт замітити й це, що Гол. Руська Рада звернулася з закликом — і до тодішнього нашого жіноцтва, щоб воно пристроїлося в той день в „галицько-руський" народній стрій, і так прибуло до Львова...
Історичне це письмо підписали: Куземський Мих.,пізніший холмський єпископ та Малиновський, секретар Гол. Р. Рада.

​

Знесення панщини у дні 16 травня 1848 р. розбудило почуття людського достоїнства в широких верствах нашого народу. Нарід увіковічнив це здвигненням пам'ятників по всіх місцевостях Галицької Землі, і від тоді наш нарід цей день уважав своїм народнім святом.

І по сьогодні — щорічно святкуємо це народне свято — торжественними богослуженнями, процесійними походами до панщизняних хрестів, святочними академіями та іншими обходами. — В цей день кріпимо свого духа до дальшої праці над собою — для спільного українського добра.

​

о.Степан Ковалів 1939р. Жовква