До Николи лишилосі...
Подивіться на дерево: все є в його корінні. Решта - це стовбур, гілки, квіти, плоди. Але тільки коріння проявляють себе в красі, кольорах, пишноті, смаку та ароматі. Самі коріння чорні, негарні, невиразні. Але те, що виходить з них - чудове. Якби не було цих коренів, не було б ні стовбура, ні гілок, ні квітів, ні плодів. Всі ті, хто захоплюються деревом, ніколи не думають про коріння. Яким розумом і якими здібностями повинні бути вони наділені, щоб вміти створювати таку пишність. Коріння залишаються в тіні. Про них ніколи не говорять, але спробуйте їх зіпсувати, і з деревом покінчено. У той час, якщо коріння в хорошому стані, навіть якщо гілки мертві, дерево може відродитися. Ось питання, над яким варто помізкувати. Коріння - це суть речей, головне. Про них повністю забули, вони знаходяться в темряві, але саме вони живлять все людство.
Основна маса населення України, як і селяни, що мешкали на наших територіях, довго залишалася без прізвищ зафіксованих документами. За тодішнього суспільного ладу кріпакам прізвища не були потрібні. Щоб відробляти панщину або платити чинш поміщикам чи монастирям, вистачало імені та вуличної клички. Зміна настала аж у другій половині, точніше наприкінці XVIII ст., коли на східноукраїнських землях було скасовано гетьманство (1764 р.), повністю ліквідовано рештки давнього суспільно-політичного ладу (1781 р.) та замінено його загальнодержавними порядками. Була запроваджена обов’язкова військова служба в армії. Новобранців записували обов’язково на прізвище, яким ставало здебільшого давнє прізвисько (вулична кличка).
На думку І.Франка, початок закріплення прізвищ як спадкових родових назв поклало на Україні духовенство. Київський митрополит Петро Могила у 1632 р. доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених і померлих. Проте більша частина метрик XVII-XVIII ст. ще не становить для нас великої цінності, бо попи записували в них переважно самі імена.
Отже, тільки наприкінці XVIII — на початку XIX ст. за українськими селянами закріпились постійні родові прізвища. Творились українські прізвища за чотирма основними джерелами: а) іменами; б) назвами місця проживання чи походження; в) назвами постійного заняття (професії); г) індивідуальними ознаками (фізичні, психічні та інші властивості) першого носія прізвища.
Історія не знає такої епохи, коли б у людини не було імені. Прізвища, утворені від імені, становлять серед прізвищ значну групу: Іванишин, Андріїшин, Михайлів, Галів, Маринчук, Тимків, Настуней, Сеньків, Дмитревка...
Назви за місцем проживання чи походження: Циган, Бойко, Дубенський, Гуцул.
За ремеслами: Ковальчук, Боднар, Мельник, Кравців, Кравчук, Кушнір, Винник, Пасічник, Кучер, Фриз, Шпильчин, Шпилей, Колесник, Гутак, Возний, Кравців.
Частина прізвищ села має релігійне походження: Дяків, Попович, Клюс - західноукраїнське прізвище, утворилося від слова "клюса", що означає - церква, костел (словник Костя Вікторина "Словарець дідівської мови").
Пращури вірили у магічну силу імені, спільною з назвами звірів, птахів, рослин, дерев, надіючись, що це принесе їм успіх. Тому досить поширеними є прізвища: Кулик, Котик, Комар, Павич, Сорока, Цапів, Сеничка, Курій.
У родоводі міста Долина є й татарсько-турецька кров. Очевидно, представники цих етносів якимось чином були замешкані після 1672 р., коли король польський Ян Собеський розгромив на наших теренах війська Гірея. У Долині й нині проживають громадяни, що походять від тих далеких пришельців. Це, зокрема, Шлопаки, Котурбаші та інш.
Прізвища та прізвиська, які сформувалися завдяки мікротопонімам: Дубровні (під дубовим лісом), Підгорецькі (під горою), Липівцеві (жили біля лип, або з с.Липовиця).
Прізвища пов’язані з музичним мистецтвом: Скрип, Дутка, Бубнюк.
Завжди цікавило, які роди найстаріші в нашому селі? Згідно різних архівних документів з`ясувалось наступне: Дубенський, Андріїшин, Андрусів, Клюс, Дяків, Шикор, Кобрин, Фриз, Ковальчук, Библів, Іванишин, Гладун, Кидик, Чопей, Маринчук, Михайлів, Шумей, Кучер, Каліцун, Возний, Лахманець -Лахман утворилося від ідишської слова Лахно, яке означає сміятися. Ман на ідиш означає людина. Таким чином, Лахман перекладається як людина, яка сміється. Ймовірно, що у предка носія цього прізвища було яскраво виражено почуття гумору. Скоріш за все Лахман (ець) - український єврей.
Починаючи з 1940-х рр. пройшли великі зміни в економічному і соціальному житті, і на території наших сіл відбулися разючі зміни у прізвищах людей. Випускники шкіл у переважній більшості ішли в міста, здобували освіту та робітничий фах. Дівчата після одруження змінювали своє прізвище на чоловікове поверталися із сім`ями в село, так з`являються у нас нові прізвища. Змінювалися прізвища й у результаті прибуття в село нової людини на роботу або за розподілом випускників інститутів, технікумів, училищ, для прикладу так з`явились прізвища Івахненко, Комар, Пазяк та інш.. Поповнилося село переселенцями, зокрема з Лемківщини: Павликовський, Панишак, Кудлик...
Від прізвищ треба відрізняти прізвиська (вуличні клички), котрі живуть і сьогодні в українських селах. Відрізняються вони від прізвищ тим, що не бувають оформлені ніякими особовими документами. Дуже велика кількість теперішніх родових прізвищ виникла саме із колишніх прізвиськ.
Прізвиська, особливо давні, містять багато цікавого: в них і давно застарілі слова, і буйна фантазія авторів, і спостережливість, і вміння виділити в людині такі риси, які одразу ж характеризують і того, кому дається прізвисько, і тих, хто його давав. У сучасній розмовній мові це може бути сімейно-родове прізвисько, яке в селі передається як "спадщина". Як правило, ці прізвиська давні, причини такого називання родини найчастіше вже невідомі. Де ще, як не у селі, всі мешканці добре знають один про одного? Не кожен у селі відразу здогадається, про кого йде мова, почувши лише прізвище та ім’я, а коли вказано прізвисько, відразу зрозуміє, хто це. У кожному селі є однакові прізвища, але ідентифікують родини по прізвищах. Доприкладу, прізвище Библів (7 родин) - вуличні: Кобрейові, Кобрейчикові, Сидорівські, Кравчукові, Каштанові, Касині, Федатчині.
Сільські роди по-вуличному: БабцЕві, КАсині (Катеринені), Сидорівські (від предка Сидора) КАпралеві (капрал - військове звання), Кобреї (від прізвища Кобрин), Якимові (від предка Якима), ФедАтчині (Федора), БадЄрині, Ріпейові, ДимкОві, КравчукОві (кравець), Кугутові, Заяцеві (перший носій прізвища був швидким), МарцЕлишині (Марці-Марти), МаринчукОві (від Марини), ТерЕнині (від Терези), КобрЕйчикові, Ґонтареві (ґонтар-майстер, що виготовляє ґонти, або крівлі), МусІйчукові, ШикОрині, ПІриччині, ПавичЕві, СеменОві (від Семена), ЛИпівцеві, Ковшакові, ЦІбиччині, Шивкинені, Маринині (від Марини), Федишійові (від Федора), Портейові,
БогачЕві...
Індивідуальні прізвиська значно конкретніші, вони не пов'язуються з родиною, у них ще живий мотив, за яким носій одержав своє прізвисько, зате на відміну від родового прізвиська, індивідуальне "помирає" разом з людиною. Приміром Смик - прізвисько отримав музика, що грав на скрипці від слова "смичок"; Бубень - предок грав на бубні; Капрал (капралеві) і Вулан (улан-вуланчині) - військові терміни.
Не кожен рід знає походження сільської назви свого роду, але є такі, що знають:
Часто прізвиська заміжніх жінок утворені від імені чоловіка, його прізвища чи прізвиська: ПетрИха, Йваниха, Василиха, НикольцЕва, ГрИбичка, ЯцькОва, БабцЕва, БУбнева, АнтОсева, ЯкимИха, СвистУнчиха, ГальОва, АндрУхова, КОстева, БрицЕва, ФедАчка, ІвАнишина...
Існують найменування чоловіка за дружиною, найчастіше у випадку коли чоловік з іншої місцевості, або жінка більш відома за свого чоловіка.
Прізвиська за етнічною приналежністю:
Полька, Француз, МерикАн, Мерикані,НІмечка.
Прізвиська за особливістями мовлення носія: Хоцько - від неправильної вимови слова у дитячому віці "хочу" - "хоцю", або слова, що підкреслюють різні дефекти мовлення (заїкання, бубоніння та інш.) - напр. Миґон (Мирон), Гунда (гугнявив - говорив не розбірливо, у ніс).
Прізвиська за психічними рисами носія: Мудрий, Математичка.
Прізвиська, які вказують на зовнішній вигляд:
Мальована, Чічка, Звізда, Гонорка, Цар, Лялюсі, ФІфачка.
Прізвиська, що походять від назв видів їжі та продуктів харчування: Бублик, Пончик, Гопка, Могоричів, Батон, Кукурудз, Грибик.
Від назв птахів і тварин: Сойка, Зозулька, Барсік, Кріль, Павич, Мишка, Когут.
Від роду занять: Молочарка, Швець, Поштарка, Секретарка, Шивкинена, Кравчук, Дя(і)чок, Палямар, Кіномеханік.
У кожному випадку за подібними прізвиськами приховані певні епізоди із життя людини, іноді — цілі бувальщини.
Збереглися й у нас колективно-територіальні прізвиська: одне село певним чином називає жителів іншого. Наприклад наші сусіди: жителів с.Ріпне називають "КозЄтниками", бо там крім кіз ніяку худобу більше не тримали або "ТЕтині", лецівчан - "ЗворікЄ" від слова "звір" - западина між горами, де розташоване село, або "ЛьопакИ" бо ліплять хати. Жителів Князівського - "ЧерешнЄни", там росли сади з черешнями, село Вільхівка - "ВрОви", Перегінців - "ЛейОни", через поширене ім'я Леон (Леонід) у них вимовляють "Лейон", "Пацєтники" - мешканці Рівні, що продавали свині (пацєта), "Щіткарї" - то Нижний Струтин, "Решєтники" жиют у Липовици, "Банікє" - Верхній Струтин, бо виробляли і продавали їх, "Торбарї" з Грабова, бо часто ходили до міста з торбами, "Ґумакє" в Суходолі, бо часто ходили в ґумових чоботях, "Свариґани" - Сваричів, "Татари" - небилівці, перегінці такі назви постали від того, що в давнину там зупинялися татари, "Торонто" - Цінева, бо багато мешканців села емігрували до Канади, а Дубшерців (Дубшара) - "Клинці".
А нас - "ДубЕнці" (читати легенду)
Вуличні прізвиська, значна частина яких побутує нині в ролі офіційних прізвищ, належать до найколоритнішої групи особових найменувань українців.
Вони є своєрідною енциклопедією народного побуту, звичаїв, духовної культури. У них яскраво відбився національний характер українця, його схильність до жарту, дотепу, веселого, влучного слова.
Чоловічі імена: Антоній - Антось, Теодор-Дозьо-Дорко, Володимир-Владзьо-Влодко, Ярослав-Славко, Стефан-Стефко-Штефан-Штефко, Михайло-Місько, Дмитро-Дмитер-Митро, Еміліан-Мілько, Микола-Никола, Мирослав-Миросько, Орест-Орко, Ілько-Илько, Юрко, Мартин, Яким, Леон, Яків, Павло, Матвій, Олекса, Лев, Олег - Олько, Гриньо.
Жіночі імена: Антоніна - Тосі, Маґдалина-Маґда, Параска, Стефанія-Стефа-Стефка-Штефка, Марія-Марисі-Маруні, Емілія-Мілька-Мілюсі, Ольга-Ольдзі-Олюсі, Марта-Мартусі, Анна-Ганна-Ганя-Ганусі, Катерина-Касі, Євдокія-Явдоха-Доні, Текля, Анастасія-Настуні, Олена-Льонка, Дарія-Дарка-Дарусі, Павліна, Ореста, Юлія-Люльці, Євгенія-Ґєні, Орися-Оришка, Рузі, Юстина, Полагна, Зосі.
Знайдені сторінки церковних книг різних років, де згадуються дубівчани:
