До Паски лишилосі...
Камінь, що має душу
До більш детального вивчення кам`яних придорожних та цвинтарних (котрих збереглось більше) хрестів, мене спонукала книга "Цвинтар - місце (не) присутніх", подарованою новим товаришем Артуром Мельником. Книга видана польським товариством "Маґурич", яке 25 років на волонтерських засадах реставрує давні цвинтарі, каплиці, придорожні хрести у різних країнах, в тому числі і в Україні. Нижче виділеним текстом приводитиму цитати з цієї книги.
Отже, вивчаючи стилістику кам`яних придорожніх, присадибних та цвинтарних хрестів в Дубі та навколишніх селах, постають запитання, а хто їх робив, де можна було придбати і хто майстер? Поскільки в селі Дубшара є відомі в нашій окрузі кам`яні каплиці, які, як кажуть, робив майстер з Ціневи. Тож я розпочала свої пошуки саме звідти.
З кам`яних придорожніх хрестів села Цінева зберігся один завдяки тому, що був перенесений на цвинтар (тепер старий). Тож цінівський цвинтар для мене став своєрідним архівом, на якому знайшла відповіді на всі свої запитання.
"Поглянемо на цвинтар, як на "простір слова", у якому інскрипція і намогильна типографія - джерело знань про померлих - розповідають також про культуру колишнього села, релігійний світогляд та мовну компетентність його мешканців."
Як з`ясувалось в с.Цінева були два каменярі-скульптори. Їхні роботи різняться, тому не важко оприділити, які хрести належать якому майстру.
Дуже втішило, що на цінівському цвинтарі побачила ідентичні хрести з тими, що стоїть в садибі Ковальчуків у Дубі, та на обійсті в селі Князівське.
Це підтвердило мої припущення, що замовляли хрести саме в Ціневі. Як з`ясувалось - це були роботи каменяра Стефана Коваля, який мав прізвище Жижкевич. Від пращурів майстра, дізнаюся деякі деталі з його життя. Стефан Коваль народився в с.Цінева у 1829році. Чи було ремесло набутим чи передано в спадок достеменно невідомо. Але найстаріші хрести, що збереглись в районі сіл Дуба, Князівське, Цінева є саме роботами цього майстра-скульптора. Вони вирізняються з поміж інших розмірами (масивні, високі), глибиною скульптури розпяття та чіткою глибокою різьбою тексту.
Намогильні написи - це малі скарби, невеликі знахідки - здебільшого на обєктах покинутих напризволяще, "вилучених з культового використання". Значення таких обєктів полягає і в тім, що вони документують початки застосування письма, процес поступової альфабетизації (поширення грамотності), доказом чого-записи місцевої мови, говірки чи діалекту, які залишилися поза сферою високої культури. Дивлячись на цифри та літери витесані в камені, бачимо як розмовна мова віддзеркалюється в написаному слові, бачимо використання символів та вираження релігійного змісту...
У намогильних інскрипціях є чимало помилок, інколи написи виконано каліченою мовою, недолугим письмом. Усе це можна пояснити дуже просто.Виконавець інскрипції міг бути анальфабетом або напіванафабельтом і замовлений текст копіював, переносив як умів, перебивав, наслідував.Прості друковані літери, дещо розсипані, витесані непевною рукою, знаменують роботу над словом, якого каменяр не розумів - тобто не вмів прочитати - а в якому літери виконано "на око", отже досить довільно.
цвинтар села Цінева
Ту спочиває Стефан Коваль упокоился дня 19 лютого 1884 родился року 1829
Сей хрест справив Илько Коваль син Стефана Коваля г 1896
цвинтар села Цінева
Таке ж письмо прослідковується і в роботах Коваля. Замовити кам`яний хрест міг собі дозволити не кожен, так як вартість його прирівнювалася до вартості корови. Але попри все на цінівському цвинтарі таких хрестів є багато. Це свідчить про те, що в селі жило багато заможних людей.
За іронією долі майстер загинув саме від каменю, яким легко володів. Зимою 1884 року каменяр
відправився за матеріалом для роботи на Павлівський камінь. Повертаючись вже додому по гірській засніженій дорозі загружені каменем сани перекинулись - Коваль трагічно гине. На могильному хресті зазначено, що Стефан Коваль власноруч зробив цей хрест. Чи він його зробив собі наперед, на момент смерті йому було лише 55років, або це було чиєсь замовлення, яке використали, зрештою, для могили самого майстра. За місцевим повір`ям не можна робити наперед собі могильні пам`ятники, чи залишати для себе місце на цвинтарі, щоб не накликати на себе біду.
Про іншого умільця-каменяра довідуюсь знову ж таки з напису на його могилі - Голубовський Федір син Іоана 1883 - 1952рр.. Його роботи помітно вирізняються від Ковалевих. Хрести стали меншими не такі громіздкі, тож по вартості стали доступні людям, тому їх більше, як на нашому так і на цінівському цвинтарях.
Саме Голубовський витесав з каменю придорожну каплицю, дві усипальниці та хрести на замовлення Івана Цюпи з Дубшари, про що згадувалось вище. Це унікальні пам`ятки, які нажаль руйнуються під впливом часу, а ми ще не усвідомили того, що потрібно шанувати свою історію, культуру. Для прикладу замість реставрації камяної каплиці її обшили деревом вона втратила свій первинний вигляд - це вже зовсім інша каплиця.
Цікаво, що до 1939року, тобто до приходу совітів, кам`яні надгробки були чисельними, після на зміну кам`яним почали з`являтися прості залізні хрести з арматури, які не мали жодного художнього смаку.
Поступово каменярство, як ремесло стало пропадати, тепер це рідкісна професія.
Цвинтарі та надгробні памятники, що не внесені до жодного реєстру, слід розглядати як пам`ятки старовини, навіть якщо законодавство не покладає на нас жодних обовязків, повязаних із розпочатою діяльністю; сам ремонт і документацію треба виконувати так, якби ми мали справу з пам`яткою старовини. Це важливо передусім тому, що метою нашої діяльності є збереження спадщини, й варто використовувати досвід - зокрема, реставраційний - у цій сфері, а також тому, що це може допомогти під час клопотання щодо внесення до реєстру пам`яток старовини. Так само важливо, що те, що є безцінним у місцевому маштабі, не обовязково повинно бути таким у маштабі країни, континенту або світу.
Виділений текст - цитати з книги "Цвинтар - місце (не) присутніх" видавництво тов.Магурич
2015 Л.Библів
