Володимир Іванишин

ВОЛОДИМИР ІВАНИШИН

Іванишин Володимир Михайлович - поет, літературознавець. Народився 1939 року в селі Дуба. З приходом "совітів" родину вивезли в Сибір. Після повернення з чужини, що стало можливим після смерті "вождя всіх народів", було навчання у вузі, перші літературні спроби. Володимира накрила перша хвиля арештів, його арештували 27 серпня 1965 року. Майже вісім місяців тримали в слідчому ізоляторі, зрештою звільнили, але продовжити студії на філологічному факультеті більше не судилося. Недремне око репресивного апарату пильнувало його щохвилини, запідозривши його в антираданьщині, націоналізмі та ревній прихильності до підпільної греко-католицької церкви.

Коли нарешті повернувся в рідне село, то знаходив порозуміння хіба що у рідної неньки. Він захоплювався літературою і сам писав чимало. Ретельно досліджував творчість В.Стефаника. Але з відомих причин його не друкували. Дещо зміг передати до Польщі в редакцію україномовного часопису "Наша культура". Там були опубліковані грунтовні дослідження про В.Стефаника "Поет любові" (1981) та "Син землі" (1983). А в Україні вийшли статті про Лесю Українку та Т.Шевченка, але під чужим прізвищем. В 1972 році з"явився відомий романс "Тернова ружа", відомі також ще пісні "Загаси білу ватру у грудях", "Спалах осені", "Сад любові" та колискова "Ніченька іде", котру режисер Іван Миколайчук використав у фільмі "Пропала грамота". Майже весь творчий доробок поета пропав. За вельми загадкових обставин загинув автор "Тернової ружі" на Одещині в грудні 1985 році.

Тернова доля Володимира Іванишина (спомини односельців) Част. 2

Оповідачі: Дарія Іванишин, Мирослава Библів, Дмитро Шикор, Марія Кидик, Стефанія Бердар, Олександра Клюс.

Український вісник 1987 (Стор1)

Філософія "Чортового кодла"
... Не кожен зуміє так набріхувати на людей, а навіть приписувати людям слова;
яких вони ніколи не казали / мені, оком не моргнувши, Глизь приписав слова, що моя
професія "простим смерним недоступна", що "мою працю вмістив навіть один журнал",
що я "розчарувався і в літературі" і т.п..
Окремої розмови заслуговують мої "мандри по країні" та спроби працевлаштуватися, про які
іронізує Глизь. Нагадаю те, що відбувалося зі мною протягом останніх років.
Рік 1965. Арешт і кількамісячне ув'язнення. Рік 1966. Після закінчення слідства працювати
на попередньому місці - в Дубівській восьмирічній школі не дозволено.
Через п'ять місяців вдається влаштуватися в Семирівську школу Яворівського району на
Львівщині. Працював тільки два місяці, поки дізналися працівники КДБ. Під їхнім тиском
завідувач Яворівським райвно Сай
пропонує мені звільнитися за власним бажанням. Я відмовляюся.
Щоб позбутися мене, чинять незаконно. Знищують прикази про призначення і заднім числом
підробляють нові, буцімто я прийнятий тимчасово. Мене звільняють.
Колишній завідувач Рожнятівським райвно Гриник фабрикує доноса у Львівський університет,
де я вчився заочно. Мене не допускають до зимової сесії 1967 року під тим приводом, що я
"ніде не працюю", а згодом відчисляють з університету. Працював задля прожиття на різних
"тимчасових роботах" у Львові. Потім змушений був їхати до Сибіру і майже два роки працював
у Іркутську. Коли повернувся до перестарілих хворих баатьків, засиджуватися у них не дали.
Полетіли анонімки, доноси. І знову обшуки, виклики, шантаж, наклеювання

Український вісник 1987 ( Стор 2)

...наклеювання на мене хтозна-яких ярликів, моральний терор. І знову змушений виїзд - на
цей раз до Києва.
Восени минулого року лікарі виявили тяжке захворювання у батька.
Дуже небезпечна і хвороба матері. Про це є відповідні довідки. Тому у квітні 1971 року я змушений
був повернутися до батьків. У батьків більше нікого немає. З огляду на їхній стан здоров'я я
маю, згідно закону, право доглядати їх і працювати дома.
Але невдовзі по приїзді почалися нові переслідування, наклепи і гоніння. Спочатку була
тяганина з пропискою і військовим обліком, потім розіграли комедію із "трудовлаштуванням".
Честолюбне злопам'ятство недалекої людини, можна було кваліфікувати як ваду вдачі,
якби воно не виступало головним рушієм вчинків, та ще й у осіб, наділених якимись повноваженнями.
Свого часу голові сільради Мельникові заманулося оштрафувати кількох неповинних селян.
Прийшлося вказати йому на параграфи закону. Після цього він взявся "викривати" мене із

Український вісник 1987 (Стор 3)

..."викривати" із подвійною запопадливістю. Спочатку пішли загальні риторичні вигуки
про мою "націоналістичну поведінку" ( улюблений хід кожного службіста, який переступає
закон,- кваліфікувати виступ проти себе як антидержавний). А потім голова почав діяти рішуче,
зорганізувавши проти мене листя в районну газету. Робилося це потаємно, ніхто цього листа потім
не показуав ні мені, ні сільській громаді. Та й чи можна було сподіватися від такої людини на
елементарну порядність?
Голова сільради на мені не зупинився, а почав притісняти і мою родину. У нас незаконно захоплено
і віддано поплічникам Мельника Виннику і Павличу частину присадибного земельного
наділу. Свого часу ці двоє без дозволу і попередньо відведеного на це плану побудувалися біля
батьківської садиби, прихопивши у батьків частину присадиби. Це - грубе порушення закону,
яке підлягає покаранню. Але ж закон для "чортового кодла", як дишель, його й зараз повернуто так,
що "за наше жито нас і побито" - мене виставлено в газеті сутяжником... Я певен, що таку опіку з боку
голови сільради Винник і Павлич знайшли тільки тому, що стали постачальниками різних побрехеньок
про мене. Адже життя моє через хворобу батьків замкнене у чотирьох стінах хати. Хто ж ще
може пильнувати кожен мій крок, як не сусіди, що згодилися на таку ганебну роль через те,що
голова сільради покрив їхні зловживання.
Отакий він - Йосип Мельний, що його такими рожевими барвами розмалював недолугий кореспондент.
І невтомний він, і...

Укр. вісник 1987 (Стор 4)

... і скромний до нестями ("Потроху наводимо порядок,- скромно зауважує він..." і т.п.). Як
писав Стефаник: "Таки живі до раю, лиш хвоста на заді хибує". Такі мельничуки чули, що треба,
хоч задля людського ока, і до "народу" звертатися, до громади. І коли треба когось спаплюжити
і зацькувати, звертаються. Але не до громади повноправної, а до громади абстрактної і безликої,
бо реальну вони давно намагнітили страхом. Спробуй заперечити комуусь із отаких "керівників"-
і не зчуєшся, звідки біда навідається (як було уже із згаданим накладанням штрафу).
Ці новітні буржуа своєрідно застосували геніальне Ейншейнове відкриття про відносність -для них
відносні справедливість і закон, який вони повертають залежно від своїх симпатій і антипатій.
Вони ліплять з людини мовчазну комаху кафківського гатунку. Особистий світ - безмежний і
глибокий - болі і страждання, яких ще ніколи не могли осягнути жодні параграфи, їх не цікавлять.
Вся модель життя для них - це бездушне прокрустове ложе, в якому обтинають все, що не вміщається
в стандартні рамки їхньої свідомости.

Український вісник 1987 (Стор 5)

Ходульні примітиви - вони хочуть бачити такими всіх. І не дай боже занадто вийти
поза рамки їхнього стандарту життя і мислення. Не буде такому спасіння. Задзьобають!
Такі вже неписані закони кодла - переслідувати доти, поки не побачать свою жертву загнаною
й понівеченою, вимагаючи водноча рабської покори й мовчання. Найбільше, чого вони бояться, -
принциповости й громадянської мужности. Бояться викриття.
Щоб стати об'єктом їхніх гонінь, зовсім необов'язково чинити щось недозволене. Вам можуть "зашкодити"
навіть особливості характеру. Наприклад, людська гідність. Ба навіть нестандартність в будь-чому.
Не туди, скажімо, поступився, не так поглянув чи подумав. Не в те одягнувся, не так повернувся,
відпустив вуса, має задовге волосся і т.д. і т.п.. Ось уже й "немилість" за яку треба розплачуватися.
душевними муками і здоров'ям. Якщо не прийти на уклін до їхнього"парадного под'езда",
то справа може закінчитися лавою підсудних. Скомпліюють і підведуть під "закон" що завгодно.
Очевидно, найбільша трагедія людини, що стає жертвою "кодла", полягає в тому, що з її
думкою ніхто не рахується, нікого ця думка не цікавить. Свято вірять тільки інформації пристосуванців.
Я не знаю конкретно, хто очолює кампанію проти мене, за чиєю прямою чи посередньою вказівкою
діють Мельник і Глизь. Але, без сумніву, левова доля в цьому гонінні припадає...

Український вісник 1987 (Стор 6)

...припадає на майора КДБ Гордона, чию "опіку" я відчуваю на собі уже декілька років.
Свого часу Андрій Малишко написав "Баладу про анонімника". Але висловлене там однаково
стосується кожного пасквілянта:
Ну і виробив почерк, сука,
Що не знайдеш за сотню літ:
Завитушками, кучеряшками
Клевети і доносів звіт.
А під кожною кучеряшкою
Пахло кров'ю, а не ромашкою.
Завитушечки справа скора -
Ніч тюремна та неозора.
І у кожнім у новім році.
Підхихикуючи собі,
Жив, як щука в мутнім болоті,
На людській мовчазній журбі.
Ти народився в сороковому -
Він напише, що ти Петлюра.

Укр. вісник 1987 (Стор 7)

І давай документ з печатями,
Доки ціла у тебе шкура.
Хоче - з колгоспника зробить князя,
З сталевара - царя Миколку,
І летять анонімки чорні,
Весь народ беручи в приколку.
Кажуть, що нібито по закону
Зараз йому увірвали мірки
І він почав усихати -
Лущити власні шкірки.
Спочатку сповзла овеча,
За нею чотири вовчі,
А потім своя - гадюча,
Аж чорна від трути й жовчі.
Кажуть, що нібито по закону
Зараз йому увірвали вудку,
І він, безликий та невідомий,
У людей запозичив смутку.
І, нарешті, про свій же смуток
Написав страшну анонімку.
І раптом умер від ляку,
Анонімку узяв в обнімку.

Український вісник 1987 (стор 8)

Вірю, люди, і веселію,
Що настала нова година.
А часом він не був жонатий?
Ви - не бачили в нього сина?

Порода виявилася живучою. Вчорашнього безіменного анонімника сьогодні заступають з відкритим
забралом всілякі глизі та меельники.

25серпня 1971року,
с.Дуба
Рожнятівського району
Івано-Франківської области Володимир Іванишин.

Тернова доля Володимира Іванишина (спомини односельців)

Розповідали: Боднар Володимир та Галина, Михайлів Богдан, Библів Богдан, Тунків Стефанія, Бердар Стефанія.

Автобіографія знайдена у Львівському архіві

Профсоюзний білет

Володимир Іванишин на поселенні працював слюсарем в Чаїнському лісопереробному господарстві Томської області.

Паспорт батька Володимира

Паспорт свідчить, що родина Іванишиних була виселена в Томську область Чаїнського району
10 вересня 1960 року повернулася в рідне село Дуба

Прописка

Запис в господарській книзі 1961р.

Володимир Іванишин

Батьки з синами

Батьки

Ведення господарства допомогло вижити на поселенні.

На поселенні за обідом

В.Іванишин зправа

Улюбене заняття Володі

Український Вісник січень 1970

Бібліотекар - Володимир Іванишин

Дубівський педколектив

Володимир Іванишин вчитель фізкультури перший зправав передньому ряду.

Український вісник травень 1970 (Стор 1)

Прокуророві УРСР
Голові Комітету Держбезпеки при Раді Міністрів УРСР
від гр.Іванишина В.М.

СКАРГА
Звертаюся до Вас з приводу відкритого нападу і незаконного затримання
мене у м.Івано-Франківську працівниками управління КДБ.
29 квітня 1970 року я відвідав у Івано-Франківську свого знайомого Мороза Валентина Яковича.
У його квартирі я застав працівників Івано-Франківського УКДБ Басистого, Сотролуцького, Баранова
(прізвища четвертого не знаю) з обшуком. Мене так само тут незаконно обшукали.
І хоч у мене не виявили нічого, від мене вимагали без пред'явлення будь-яких постанов
поїхати у слідчий відділ КДБ буцімто для вияснення якоїсь справи. Я категорично відмовився
і запротестував. Через дві години мені дозволили піти...

Український вісник травень 1970 (Стор 2)

Я пообіцяв господареві, що повернуся через кілька годин.
Коли я навідався вдруге, обшук ще тривав, але мене до хати
не впустили. Один з тих, що проводили обшук, - Басистий випровадив
мене на вулицю, вимагаючи знову поїхати в управління КДБ.
Я вдруге спротестував цю вимогу як незаконну. Тоді Басиситий разом з Сотролицьким почали
застосовувати до мене силу, викручуючи мені назад руки. Я звільнився і пішов геть.
На вулиці Матейка мене наздогнали "Волгою".
У машині разом з шофером сиділо четверо.
Всі вони накинулися на мене, намагаючися збити з ніг, а шофер

Український вісник травень 1970 (Стор 3 )

А шофер при цьому викрикував нецензурні лайки. Зібрався народ.
Тих, хто хотів втрутитися і заступитися за мене відганяли, розмахуючи
кагебістськими посвідченнями.
Мені подряпали руки й ноги, пообривали гудзики й рукави на сорочці
та костюмі. Я кілька разів запитував, за що мене так беруть, але всі вони
мовчки шарпали мене, крутили руки, поки не вкинули в машину.
Для того, щоб затримати й обшукати людину, треба мати для цього
грунтовні підстави і відповідний дозвіл. Згадані працівники КДБ
порушили ці положення радянського законодавства, грубо
принижували мою людську гідність, за що повинні нести відповідальність.
Як виявилося у обласному управлінні КДБ, ніяких суттєвих претензій
до мене не було. Працівники КДБ Черкасов і Ковальчук вимагали написати
письмове пояснення про мету приїзду до Івано-Франківська та відвідин Мороза В.Я. ...

Бібліографія:

Іванів. Б Автор «Тернової ружі» [Текст] / Б.Іванів // Рожнятівщина. Край бойківський чарівний. – Брошнів: Таля, 2001. – 24 ст
Піхманець Р. З когорти витязів: про Володимира Іванишина. [Текст] / Р.Піхманець // Реабілітовані історією. – Івано Франківськ: «Місто НВ», 2004. – 232-237ст.
Іванишин І. Плугатар недоораної царини (Пам'яті Володимира Іванишина) / І.Іванишин // Новий час. – 1992. – 5-11 берез.
Малюта І. Ішов до тебе (Про Володимира Іванишина) / І.Малюта // Шлях перемоги. – 2001. – 18 лип.
Сад любові Володимира Іванишина Галина Менкуш, бандуристка, народна артистка України. Газета "Літературна Україна" №38, 19листопада 2009р. С-2.
Піхманець Р. З когорти витязів: нарис життя і творчості Володимира Іванишина / Р. Піхманець // Галичина: науковий і культурно-просвітній часопис., 1998. – № 1. – С. 119-126.

Корисні посилання:

* Р.Піхманець Іванишин Володимир Михайлович. Спогади ( на ресурсі Дисидентський рух в Україні)

* В.Корнієнко На могилу до побратима (стаття про В.Іванишина)

* З когорти витязів: нарис життя і творчості Володимира Іванишина / Р.Піхманець

* Іванишин Володимир Михайлович Овсієнко В.В. (на ресурсі Дисидентський рух в Україні)

* Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го

* Дві коляди – два символи, або чому в Радянському Союзі боялися Різдва

Документи Іванишин

До Николи лишилосі...

ВОЛОДИМИР ІВАНИШИН

Корисні посилання:

З тим сі бавит- Библів Лілія