Володимир Іванишин

ВОЛОДИМИР ІВАНИШИН

Іванишин Володимир Михайлович - поет, літературознавець. Народився 1939 року в селі Дуба. З приходом "совітів" родину вивезли в Сибір. Після повернення з чужини, що стало можливим після смерті "вождя всіх народів", було навчання у вузі, перші літературні спроби. Володимира накрила перша хвиля арештів, його арештували 27 серпня 1965 року. Майже вісім місяців тримали в слідчому ізоляторі, зрештою звільнили, але продовжити студії на філологічному факультеті більше не судилося. Недремне око репресивного апарату пильнувало його щохвилини, запідозривши його в антираданьщині, націоналізмі та ревній прихильності до підпільної греко-католицької церкви.

Коли нарешті повернувся в рідне село, то знаходив порозуміння хіба що у рідної неньки. Він захоплювався літературою і сам писав чимало. Ретельно досліджував творчість В.Стефаника. Але з відомих причин його не друкували. Дещо зміг передати до Польщі в редакцію україномовного часопису "Наша культура". Там були опубліковані грунтовні дослідження про В.Стефаника "Поет любові" (1981) та "Син землі" (1983). А в Україні вийшли статті про Лесю Українку та Т.Шевченка, але під чужим прізвищем. В 1972 році з"явився відомий романс "Тернова ружа", відомі також ще пісні "Загаси білу ватру у грудях", "Спалах осені", "Сад любові" та колискова "Ніченька іде", котру режисер Іван Миколайчук використав у фільмі "Пропала грамота". Майже весь творчий доробок поета пропав. За вельми загадкових обставин загинув автор "Тернової ружі" на Одещині в грудні 1985 році.

Тернова доля Володимира Іванишина (спомини односельців) Част. 2

Оповідачі: Дарія Іванишин, Мирослава Библів, Дмитро Шикор, Марія Кидик, Стефанія Бердар, Олександра Клюс.

Український вісник 1987 (Стор1)

Філософія "Чортового кодла"
... Не кожен зуміє так набріхувати на людей, а навіть приписувати людям слова;
яких вони ніколи не казали / мені, оком не моргнувши, Глизь приписав слова, що моя
професія "простим смерним недоступна", що "мою працю вмістив навіть один журнал",
що я "розчарувався і в літературі" і т.п..
Окремої розмови заслуговують мої "мандри по країні" та спроби працевлаштуватися, про які
іронізує Глизь. Нагадаю те, що відбувалося зі мною протягом останніх років.
Рік 1965. Арешт і кількамісячне ув'язнення. Рік 1966. Після закінчення слідства працювати
на попередньому місці - в Дубівській восьмирічній школі не дозволено.
Через п'ять місяців вдається влаштуватися в Семирівську школу Яворівського району на
Львівщині. Працював тільки два місяці, поки дізналися працівники КДБ. Під їхнім тиском
завідувач Яворівським райвно Сай
пропонує мені звільнитися за власним бажанням. Я відмовляюся.
Щоб позбутися мене, чинять незаконно. Знищують прикази про призначення і заднім числом
підробляють нові, буцімто я прийнятий тимчасово. Мене звільняють.
Колишній завідувач Рожнятівським райвно Гриник фабрикує доноса у Львівський університет,
де я вчився заочно. Мене не допускають до зимової сесії 1967 року під тим приводом, що я
"ніде не працюю", а згодом відчисляють з університету. Працював задля прожиття на різних
"тимчасових роботах" у Львові. Потім змушений був їхати до Сибіру і майже два роки працював
у Іркутську. Коли повернувся до перестарілих хворих баатьків, засиджуватися у них не дали.
Полетіли анонімки, доноси. І знову обшуки, виклики, шантаж, наклеювання

Український вісник 1987 ( Стор 2)

...наклеювання на мене хтозна-яких ярликів, моральний терор. І знову змушений виїзд - на
цей раз до Києва.
Восени минулого року лікарі виявили тяжке захворювання у батька.
Дуже небезпечна і хвороба матері. Про це є відповідні довідки. Тому у квітні 1971 року я змушений
був повернутися до батьків. У батьків більше нікого немає. З огляду на їхній стан здоров'я я
маю, згідно закону, право доглядати їх і працювати дома.
Але невдовзі по приїзді почалися нові переслідування, наклепи і гоніння. Спочатку була
тяганина з пропискою і військовим обліком, потім розіграли комедію із "трудовлаштуванням".
Честолюбне злопам'ятство недалекої людини, можна було кваліфікувати як ваду вдачі,
якби воно не виступало головним рушієм вчинків, та ще й у осіб, наділених якимись повноваженнями.
Свого часу голові сільради Мельникові заманулося оштрафувати кількох неповинних селян.
Прийшлося вказати йому на параграфи закону. Після цього він взявся "викривати" мене із

Бібліографія:

Іванів. Б Автор «Тернової ружі» [Текст] / Б.Іванів // Рожнятівщина. Край бойківський чарівний. – Брошнів: Таля, 2001. – 24 ст
Піхманець Р. З когорти витязів: про Володимира Іванишина. [Текст] / Р.Піхманець // Реабілітовані історією. – Івано Франківськ: «Місто НВ», 2004. – 232-237ст.
Іванишин І. Плугатар недоораної царини (Пам'яті Володимира Іванишина) / І.Іванишин // Новий час. – 1992. – 5-11 берез.
Малюта І. Ішов до тебе (Про Володимира Іванишина) / І.Малюта // Шлях перемоги. – 2001. – 18 лип.
Сад любові Володимира Іванишина Галина Менкуш, бандуристка, народна артистка України. Газета "Літературна Україна" №38, 19листопада 2009р. С-2.
Піхманець Р. З когорти витязів: нарис життя і творчості Володимира Іванишина / Р. Піхманець // Галичина: науковий і культурно-просвітній часопис., 1998. – № 1. – С. 119-126.

Корисні посилання:

* Р.Піхманець Іванишин Володимир Михайлович. Спогади ( на ресурсі Дисидентський рух в Україні)

* В.Корнієнко На могилу до побратима (стаття про В.Іванишина)

* З когорти витязів: нарис життя і творчості Володимира Іванишина / Р.Піхманець

* Іванишин Володимир Михайлович Овсієнко В.В. (на ресурсі Дисидентський рух в Україні)

* Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го

* Дві коляди – два символи, або чому в Радянському Союзі боялися Різдва

Документи Іванишин

До Паски лишилосі...

ВОЛОДИМИР ІВАНИШИН

Корисні посилання:

З тим сі бавит- Библів Лілія